Формування активної позиції дитини щодо власної безпеки

/Files/images/parent.jpg

Кожна дитина має право не лише на оптимальні умови життя, в яких вона могла б успішно реалізувати генетичну програму росту і розвитку організму, але й на забезпечення сприятливого перебігу соціальної адаптації. Проте, на жаль, дорослі – батьки, вихователі, вчителі, - на яких лежить моральний й юридична відповідальність за дітей, повчаючи, направляючи, керуючи, не завжди пам’ятають, що дитині потрібно прищепити навички, які дали б їй змогу захиститися в екстремальних ситуаціях.
Слухняність, страх перед покаранням, упевненість у тому, що дорослі завжди праві, відчуття власної неповноцінності, негативний досвід відстоювання своєї думки, звичка все робити за підказкою дорослого, відсутність ініціативи, страх вчинити щось не за правилами можуть зробити дитину беззахисною в реальному житті.
Дорослі, які беруть участь у формуванні активної позиції дитини щодо власної безпеки, мають пам’ятати що:
- кожна дитина має усвідомлювати, що немає більшої цінності, ніж життя, бути впевненою, що її люблять і цінують;
- дитина має знати, що у неї є справа. Так само, як право дихати, вона має право захищати своє тіло, свої думки, свої погляди;
- дитина не повинна боятись. Страх – поганий помічник у ситуаціях, коли треба діяти рішуче і швидко;
- не можна виховувати у дитині сліпе підкорення авторитету дорослого або виробляти у неї автоматичні звички. Дії дитини мають бути свідомими і розумними, а дорослі повинні заохочувати прояви дитячої ініціативи;
- дитина має довіряти близьким дорослим – батькам, вихователям, вчителям – і, не вагаючись, розповідати їм про будь-яку пригоду; дитина має бути певною, що близькі зрозуміють та допоможуть;
- у розмовах з дитиною не може бути заборонених тем. Якщо розповідь дитини (особливо стосовно сексуальних домагань) не слухають або, що найгірше, не вірять їй, відчуття несправедливості може призвести до девіантних форм поведінки або до хронічного психоемоційного напруження дитини внаслідок стресової ситуації;
- діти мають бути певні: ніхто не каратиме їх за відому розмовляти з незнайомими людьми. У ситуації, коли дорослі проявляють настирливість чи агресивність, діти мають право брехати, кричати, тікати, здіймати паніку, робити все, що вважають за потрібне, аби залишитися неушкодженими;
- діти мають знати, що інтимні частини тіла належать лише їм, і у відсутності батьків та вихователів ніхто без дозволу дитини не має право їх оглядати, а тим більше – торкатися. Навіть під час медичних доглядів у дошкільних навчальних закладах поруч з дитиною має бути вихователь.
Варто зважати на те, що безпека – це не просто сума засвоєних знань, а стиль життя, вміння адекватно поводитися в різних ситуаціях. Адже опинитися в екстремальній ситуації дитина може зовсім несподівано, тоді коли близького дорослого, який захистив би її, немає поруч. Тому головне завдання – формувати у дітей самостійність і відповідальність. З огляду на це більше уваги слід приділяти організації різних видів діяльності, що збагачують життєвий досвід дітей. Роли вихователя дошкільного навчального закладу в цьому процесі полягає в тому, щоб створити відповідні умови для запровадження активних форм навчання: педагоги мають моделювати ситуації, наближені до реальних, аби їх вихованці знали, як поводитися в подібних випадках, і вміли застосовувати свої знання на практиці.
Кiлькiсть переглядiв: 51

Коментарi