Ви любите експериментувати? Тоді ми запрошуємо вас до нашої казкової лабораторії. Адже для маленького дива потрібно бажання та мінімум предметів. Переглянути

Як правильно вимовляти звуки, чисто говорити та розвивати культуру мовлення навчає малят Курбат Л.М., вихователь гр. №5. Переглянути
Сьогодні до вашої уваги ми пропонуємо дидактичні гру "Геометрична гусінь". Варіативна та яскрава , вона легко сприймається дітьми та дасть змогу у цікавій та невимушеній формі закріпити знання малят про геометричні фігури, кольори та розміри. Переглянути

Продовжує працювати під час карантину зі своїми дітками вихователь 10 гр. Бондар О.А. Саме вирішення практичних завдань з математики стане захоплюючим процесом, якщо поєднати їх з казкою. Яскраве виконання дозволить розв'язати задачі легко, швидко та із задоволенням. Переглянути

Незабаром Великдень! А ви ще не приготували ні крашанок, ні писанок? Не проблема! Наш майстер-клас - саме для вас! Зелена А.А. - вихователь гр. 7 разом зі своєю донькою створюють незвичайну експозицію і навчають малюків спільно з батьками втілювати все це у життя. Переглянути

Гра - це розвиток, терапія, адаптація. Чим більше дитина грається, тим краще вона навчається. Щоб зрозуміти, яку роль відіграє гра у житті дітей, вихователь гр. №5 Курбат Л.М. підготувала для батьків відеоконсультацію. Переглянути

Поради батькам від інструктора з фізкультури Орищенко Антонiни Валентинiвни

1. Підтримуйте інтерес дитини до занять фізичною культурою, у жодному разі не проявляйте зневагу до фізичного розвитку, так як приклад дорослих в цьому питанні надзвичайно важливий.
Як ви ставитеся до фізичної культури, так буде ставитися до неї і ваша дитина. Часто дитина живе під вантажем заборон: "не бігай", "не шуми", "не кричи голосно". Обмеження потреби у самовираженні особливо позначається на зниженні самооцінки і активності підростаючої людини.
Ви повинні добре знати потреби і можливості своєї дитини і як можна повніше враховувати їх.
2. Всебічно підтримуйте в своїй дитині високу самооцінку - заохочуйте будь-яке його досягнення, і у відповідь ви отримаєте ще більше зусиль.
Висока самооцінка - один із потужних стимулів для дитини виконувати будь-яку роботу, будь то домашнє завдання або ранкову гігієнічну гімнастику.
На заняттях фізичною культурою витримуйте єдину лінію поведінки «обох батьків», не допускайте протилежних розпоряджень (мама - "вистачить бігати"; тато – «побігай ще хвилин п'ять»).
Єдина думка батьків сприяє підвищенню інтересу дитини до фізкультурних занять.
3. Спостерігайте за поведінкою і станом своєї дитини під час занять фізичними вправами, спробуйте зрозуміти, чому дитина вередує, не виконує, здавалося б, елементарних розпоряджень батьків, яка причина її негативних реакцій (втома або якесь приховане бажання - наприклад, дитина хоче швидше закінчити заняття фізкультурою, щоб дивитися цікаву програму). Не шкодуйте часу і уваги на те, щоб встановити з нею душевний контакт.
4. У жодному разі не наполягайте на продовженні тренувального заняття, якщо дитина не хоче займатися. З'ясуйте причину відмови, виправте її і лише після цього продовжуйте заняття.
5. Не сваріть свою дитину за тимчасові невдачі.
Пам'ятайте: дитина робить тільки перші кроки в невідомому, для неї світі, а тому вона болісно реагує на те, що навколишні вважають її слабкою і невмілою. Дайте дитині зрозуміти, що ви поважаєте її почуття, бажання, думки і рахуєтеся з ними.
6. Визначте індивідуальні пріоритети дитини у виборі фізичних вправ.
Хоча практично всім дітям подобаються рухливі ігри, але деяким з них не вистачає якихось якостей, фізичноїсили.
Не відмовляйте дитині в проханнях купити їй гантелі або навісну перекладину для підтягування (вона хоче наслідувати свого улюбленого героя книги або кінофільму в силі і спритності).
7. Не змінюйте занадто часто набір фізичних вправ, нехай дитина виконує комплекс вправ, що їй подобається, як можна більше, щоб міцно засвоїти вивченi рухи.
8. Вимагайте, щоб дитина, дотримуючись культури виконання фізичних вправ, не допускала недбалості, виконання абияк, все робила "на відмінно".
9. Не перевантажуйте дитину, враховуйте її вік, настрій, бажання. Не застосовуйте до неї суворих заходів, намагайтеся привчатиїїдо фізичної культури власним прикладом.
10. Пам'ятайте три непорушних правил закону, які повинні супроводжувати вас у вихованні дитини: розумiння, любов i терпiння!!!

Дихальні вправи

Дихальна гімнастика для діток потрібна для кращого розвитку легенів. Ці вправи дитина повинна виконувати вранці та серед дня. В літній час заняття краще проводити на повітрі. Їх також використовують після ранкової гімнастики та після гімнастики пробудження (денний сон), для встановлення дихання.

Трубач

Сидячи, кисті рук затиснути в трубочку, підняти догори. Повільно видихаючи, голосно промовляти „п-ф-ф-ф”. Повторити 4-5 разів.

Півень

Стати прямо, ноги нарізно, руки опустити. Підняти руки в сторони, а потім плескати ними по стегнах. Видихаючи, промовляти „Ку-ку-рі-ку”. Повторити 5-6 разів.

Летить м’яч

Стоячи, руки з м’ячем підняті вгору. Кинути м’яч від грудей вперед. Промовляти видихаючи „у-х-х-х-х”. Повторити 5-6 разів.

Гуси летять

Повільна ходьба упродовж 1-2 хвилин. Піднімати руки в сторони – вдих, руки вниз – видих, промовляти „г-у-у-у-у”.

Проблеми виховання дітей в багатодітних сім’ях

Існують десятки професій, робіт, спеціальностей: перший будує залізницю, другий зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей, п'ятий шиє одяг. Але є найбільш універсальна — найскладніша і найшляхетніша робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна в кожній родині — це творіння людини.
Відмінною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить в ній ні з чим не порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюють в дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення, залежить моральна відповідальність за особу, за її майбутнє. Кожна мить тієї роботи, яка називається вихованням — це творіння майбутнього та погляд у майбутнє.
Виховання дітей — це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю — любов'ю батька до матері та матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають в тих сім'ях, де мати і батько по-справжньому люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей.
Гармонійне виховання особистості можливо лише за умови, коли до потреб — першого, елементарного і навіть певною мірою примітивного побудника людських вчинків, людської поведінки — приєднується більш сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник — моральне зобов’язання. Власне людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити заради загального блага.
Діти, почавши своє життя цілком безпорадними істотами, так багато отримують від батьків, що останні природно породжують у них почуття вдячності, любові до свого роду, гордості своїми батьком і матір'ю. Не тільки сам по собі догляд, допомога, піклування батьків, але й участь, та їх ласка грають в цьому роль. Діти, що рано осиротілі або чомусь залишилися без батька або матері, часто пізніше, в зрілі роки, відчувають гіркоту, тугу від відсутності в їх спогадах пам'яті про батьківські ласки, сімейні радощі, свої почуття до батьків та т.п. Навпаки, ті, що відчули щастя, яке дається скільки-небудь гарним сімейним життям, згадують, що вони, дітьми, вважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька — розумним, вмілим і т.п., хоча в той час, коли згадують це, вони можуть вже сказати, що насправді мати зовсім не була красунею, а батько був не більш як розумна людина. Ця ілюзія дитинства свідчить про потреби цього віку, що проявляються дуже рано, бачити в тих, хто їм у цей час всіх дорожче, всілякі якості, які їх уява може малювати ім. Вони завжди люблять тих, хто любить і поважає їх батьків. І коли батьки дійсно володіють великими перевагами і дітям доводиться бачити вираження подяки або поваги до їх батьків, це майже завжди справляє на них враження, що залишається на все життя і нерідко визначає подальший характер життя та діяльності дитини.
Сім’я — це одна з систем соціального функціонування людини, найважливіший соціальний інститут суспільства, який змінюється під впливом соціально-економічних і внутрішніх процесів. Це мала соціальна група, що пов’язана з шлюбними або родинними взаєминами, спільність побуту (спільне проживання і ведення домашнього господарства), емоційною близькістю, взаємними правами та обов’язками по відношенню один до одного.
Родина дуже швидко та чуйно реагує на позитивні і негативні зміни, які відбуваються в суспільстві. Як частина суспільства родина створювалася, змінювалася і розвивалася разом з ним.
Виховний потенціал багатодітної сім'ї має свої позитивні та негативні характеристики, а процес соціалізації дітей — свої труднощі, проблеми.
З одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби і вміння рахуватися з потребами інших; ні в кого з дітей немає привілейованого становища, а значить, немає підстави для формування егоїзму, асоціальних особливостей; більше можливостей для спілкування, турботи про молодших, засвоєння і моральних соціальних норм і правил гуртожитку; успішніше можуть формуватися такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага до людей, а також соціальні якості — здатність до спілкування, адаптації, толерантність.
Діти з таких сімей виявляються більш підготовленими до подружнього життя, вони легше долають рольові конфлікти, пов'язані з підвищеними вимогами одного з подружжя до іншого і заниженими вимогами до себе.
Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний і суперечливий. По-перше, у таких сім'ях дорослі досить часто втрачають почуття справедливості стосовно дітей, проявляють до них неоднакову прихильність і увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит тепла і уваги до нього, по-своєму реагуючи на це: в одних випадках супутнім психологічним станом для нього стає тривожність, почуття неповноцінності та невпевненість у собі, в інших — підвищена агресивність, неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей у багатодітній родині характерна категоричність в судженнях, прагнення до лідерства, керівництва навіть у тих випадках, коли для цього немає підстав. Все це ускладнює процес соціалізації дітей. По-друге, в багатодітних родинах різко збільшується фізичне й психічне навантаження на батьків, особливо на матір. Вона має менше вільного часу і можливостей для розвитку дітей та спілкування з ними, для прояву уваги до їх інтересів. На жаль, діти з багатодітних сімей частіше стають на соціально небезпечний шлях поведінки, майже в 3,5 рази частіше, ніж діти з сімей інших типів. Багатодітна родина має менше можливостей для задоволення потреб та інтересів дитини, яким і так приділяється значно менше часу, ніж в родині з однією дитиною, що, природно, не може не позначитися на розвитку дитини.
Здебільш, сім'я, що складається з мами, тата та однієї дитини, а тим більше — тільки з мами (або тата) та дитини не може дати малюку досвіду соціального спілкування, у такій родині кожен може жити у власному маленькому світі або налагоджувати лише одиничні зв'язки. А в сучасній родині, де немає строгих етичних норм і взаємин між поколіннями, порушена ще і нормальна ієрархія.
Багатодітна родина — це міні-соціум зі своїми внутрішніми законами: дитина в ній виявляється і в ролі старшого, і в ролі молодшого, вона повинна налагоджувати контакти з кожним членом сім'ї, спілкуватися з дітьми як своєї, так і протилежної статі, вчитися поступатися і наполягати на своєму, захищати свою думку, проявляти гнучкість і великодушність. При правильному вихованні діти з багатодітних сімей володіють більш мобільною психікою, стійкіші до стресів і адаптуються в будь-якому колективі. А відповідальність і самостійність — наслідок побутових проблем, з якими стикається будь-яка родина, де більше двох дітей. Звичайно, ні в одній "свідомо багатодітній родині" не стануть використовувати дітей в якості робочої сили, але завдяки тим же неминучим побутовим проблемам, діти швидше набувають навички самообслуговування. У багатодітній родині діти граючи багато навчаються один від одного, і ці знання і навички — набагато міцніше тих, які намагаються прищепити їм батьки.
Виховуючи первістка, молоді мами і тата роблять чимало помилок: як відомо, перший млинець грудкою. А оскільки в більшості сімей однією дитиною все і обмежується, батьки так і не набувають позитивного досвіду і не можуть надалі нічим допомогти своїм дорослим дітям, коли ті, у свою чергу, створюють родину, а значить, поставлять їх все перед тією ж проблемою. Ось і змінюються у нас одне за іншим покоління "перших млинців" домашнього виховання, а в свідомості людей складається міф про те, що виростити дитину — це справжнісінький кошмар, куди вже ще другого, а тим більше третього заводити! Ну, а ті хто ризикує і народжує другу, третю, четверту дитину, безумовно виграють: у них є шанс не тільки не повторювати свої минулі помилки при вихованні наступних дітей. Можна, зрозумівши, що робилося неправильно раніше, підкоректувати і відносини зі старшими. А головне, спостерігаючи, як батьки управляються з їх молодшими братами і сестричками, старші придбають безцінний досвід сімейної педагогіки, не будуть у подальшому відчувати страх і невпевненість перед власними дітьми. Багатодітна мама зуміє підготувати свою що подорослішала доньку до майбутньої вагітності, пологів, годування груддю, адже сама має дійсно багатий досвід! Взагалі, діти з багатодітних сімей краще підготовлені до шлюбу. Вони розуміють різницю чоловічої та жіночої психології, вміють йти на компроміс, дуже відповідальні, хлопчики не цураються "жіночої" роботи по дому, спритно управляються з немовлятами.
Звичайно ж, є в багатодітних родинах і свої проблеми. Мабуть, найбільш серйозна — це неможливість викроїти окремий час для спілкування з кожною дитиною віч-на-віч, а дітям для нормального розвитку абсолютно необхідна пильна увага батьків. У дітей з багатодітної сім'ї часто буває занижена самооцінка, тому що вони сприймають себе як частину великого колективу і мало замислюються про цінності свого "я". У підлітковому віці це може обернутися гіперкомпенсацією: дитина почне самостверджуватися усіма можливими і неможливими способами, доводячи свою унікальність і неповторність. Навіть при наявності дуже великої квартири у великих сім'ях і дітям, і дорослим не вистачає усамітнення, можливості тихо посидіти, залишитися наодинці зі своїми справами і думками. Підлітки часто дуже страждають, не маючи своєї кімнати, куди можна було б запросити друзів або кохану людину.
Крім усього іншого вченими було проведено дослідження, в результаті якого вони з'ясували, що кількість дітей у родині, інтервал між їхньою появою на світ та порядковий номер народження, починаючи з першої, найстаршої дитини, — все це впливає на психічний розвиток дитини багатодітної родини. Зокрема, чим більше дітей у сім'ї, чим вище порядковий номер народження малюка, чим менше інтервал між народженням дітей, тим, як правило, нижче інтелект дитини, і в першу чергу страждає розвиток мови. З іншого боку, і в сім'ї з єдиною дитиною може спостерігатися щось подібне, якщо не приділяти її вихованню належної уваги.
У традиційній багатодітній родині діти знаходяться в рівному положенні: немає дефіциту спілкування, старші піклуються про молодших, формуються, як правило, позитивні моральні якості, такі як чуйність, людяність, повага до старших.
Але у зв'язку з великою завантаженістю батьків на виховання дітей залишається мало часу, і все ж у таких сім'ях можна визначити внутрішню ієрархію відносин.Більшість дітей в багатодітних родинах рано дорослішають.
Як правило, у таких сім'ях відсутня повага до особистості кожної дитини, немає особистого куточка, своєї маленької території з дотриманням меж, особистих улюблених іграшок, тобто автономності кожного, і часто призводить до затяжних конфліктів між дітьми. Конфлікти нерідко також виникають із-за поганого навчання у школі.
У таких сім'ях складний психологічний клімат: занижений рівень взаєморозуміння з батьками і в той же час підвищена потреба батьківської підтримки.
Багатодітні, особливо не повні сім'ї, відрізняються великою бездоглядністю дітей. Такі сім'ї відзначають дискомфорт з колегами по роботі, часто позбавлені доброзичливого ставлення в професійній сфері. Багатодітні сім'ї воліють створювати своє коло спілкування. Мало часу приділяють на організацію спільного проведення дозвілля.Сімейне життя склалося з давніх пір так, що батьківські обов'язки діляться між батьком і матір'ю, і притому розподіляються нерівномірно. Найважливіші турботи — догляд за дітьми і початкове виховання дітей лягають на матір як тому, що вона в змозі віддати дітям більше часу, ніж батько, так і тому, що за традицією вона більше звикла до цього, а по натурі може вкласти в це більше ніжності, м'якості, ласки й уважності. Цією близькою участю матері в житті дітей у ранньому віці визначається і моральний її вплив на них в ці перші їх роки життя.
З роками значення цього безпосереднього догляду втрачає моральну роль. Діти починають ставати більш самостійними, продовжуючи потребувати допомоги батьків і дорослих, але шукають вже не виключно матеріальної підтримки. Діти індивідуалізуються. В одних виникають смаки і потреби, які краще задовольняє батько, ніж мати, у інших — навпаки.Виховувати — не значить говорити дітям гарні слова, наставляти та навчати їх, а насамперед самому жити по-людськи. Хто хоче виконати свій обов'язок щодо дітей, залишити в них про себе добру пам'ять, яка служила б потомству заповітом, як жити, той повинен почати виховання з самого себе.
Виховання дітей вимагає самого серйозного тону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостях повинна полягати правда вашого життя.
Мета виховання — сприяти розвитку людини, який би відрізнявся своєю мудрістю, самостійністю, художньою продуктивністю та любов'ю. Необхідно пам'ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тільки цьому сприяти і не заважати, щоб вона сама в собі створила людину.
Головні підстави, яких необхідно дотримуватися при вихованні дитини під час сімейного життя: чистота, послідовність, відповідність слів та вчинків при спілкуванні з дитиною, відсутність свавілля в діях або обумовленість цих дій та визнання особистості дитини постійним зверненням до неї як до людини і повним визнанням за нею права особистої недоторканності.
Вся таємниця сімейного виховання в тому і полягає, щоб дати дитині можливість самій розгортатися, робити все самій; дорослі повинні завжди ставитися до дитини, з першого дня її появи на світ , як до людини, з повним визнанням її особистості і недоторканності цієї особистості.
Кiлькiсть переглядiв: 281

Коментарi