Законодавчі документи про права дитини.

Дитинство — найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей період людина потребує найбільшої уваги і захисту. Від становлення до дітей, розуміння їх проблем, інтересів та потреб, стану охорони дитинства залежить доля кожної дитини і розвиток суспільства в цілому.
Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенція про права дитини, прийнята Організацією Обєднаних Націй.
З часу ратифікації у 1991 році Конвенції про права дитини Україна неухильно йде шляхом введення найвищих стандартів прав дитини у своє законодавство та впроваджує їх у життя.
Конституція України гарантує рівність у своїх правах дітей незалежно від походження, а також від того, народженні вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освітає обов’язковою. Держава забезпечуэ доступність і безпечність дошкільної повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої і післюдипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням та студентам.
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови в навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Указом Президента України затверджено Національну програму «Діти України». Урядом послідовно вживаються заходи на її виконання, у тому числі й з питань освіти дітей.
Разом з тим права дитини в Україні реалізуються в умовах соціальних та економічних протиріч, нестабільності, що негативно позначаються на розв’язанні проблем захисту дітей.
Не оминули ці явища і систему освіти. Недостатньо фінансуються навчальні заклади, слабкою є їхня матеріальна база. Не повною мірою розв’язана проблема залучення до навчання підлітків, які залишили навчання, потребує більшої уваги задоволення прав дітей-інвалідів на здобуття освіти. Існують проблеми соціального захисту дітей, які виховуються в школах-інтернатах. Зростає кількість бездоглядних дітей. З огляду на це є гостра потреба у реалізації єдиної державної політики щодо поліпшення становища дітей, їх освіти та соціалізації в суспільстві, у якнайповнішому використанні міжнародного досвіду розв’язання проблем захисту прав дітей.
У 2001 році прийнято Закон України «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства у нашій країні як стратегічний загальнона­ціональний пріоритет і встановлює основні засади державної політики у сфері реалізації прав дітей на життя, охорону здоров’я, освіту, соці­альний захист та всебічний розвиток. Реалізація цього закону вимагає об’єднання зусиль усіх, кому не байдужа доля дітей.
«Конвенція про права дитини», прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамюлеї ООН 20 листопада 1989 року, набула чинності для України з 27 вересня 1991 року.
Конвенція має три частини та 54 статті.
В преамбулі до цієї Конвенції вказується на що посилалися держави-сторони цієї Конвенції при її укладанні.
Найбільша за обсягом (має 41 статтю) І частина Конвенції. В ній повністю розкрито які зобовязання беруть на себе держави-сторони щодо захисту прав дітей.
Зокрема , в ній говориться, що дитиною вважається кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом вона не досягає повноліття раніше.
— Кожна дитина має невідємне право на життя, держава повинна у максимально можливій мірі забезпечити їй виживання та здоровий розвиток.
— Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім’я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
— дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини.
— Держави сторони Конвенції поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками підтримувати особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, якщо це не суперечить інтересам дитини.
— Заяви дитини чи батьків на в’їзд чи виїзд з країни з метою воз’єднання сім’ї повинні розглядатись позитивно.
— Дитина, батьки якої проживають у різних державах має право підтримувати прямі контакти з обома батьками.
— Дитина має право вільно висловлювати свої думки, має право на свободу совісті та релігії.
— Свобода дотримуватись своєї релігії або віри може зазнавати таких обмежень, які встановленні законом і необхідна для охрони державної безпеки, громадського порядку, моралі та здоров’я населення.
— Жодна дитина не може бути обєктом свавільного або незаконного втручання в її особисте та сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кориспонденції, або незаконне посягання на її честь та гідність.
— Держави-сторони Ковенції визначають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують щоб дитина мала до них доступ.
— В звязку з цим вони сприяють виданню та розповсюдження дитячої літератури, сприяють захисту дитини від інформації і матеріалів, які завдають шкоди її благополуччю.
— Обоє батьків несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини.
— Забезпечується розвиток мережі дитячих установ. Вживаються заходи, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватись призначиними для них службами та установами по догляду за дітьми.
— вживаються всі необхідні заходи по захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання.
— Дитина, яка позбавлена сімейного оточення або не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою.
— Забезпечується зміна догляду за дитиною. Такий догляд може включати передачу та виховання, усиновлення або направлення до відповідних установ по догляду за дітьми.
— Неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які полегшують її активну участь у житті суспільства.
— Дитина право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я.
В зв'язку з цим вживаються заходи щодо зниження дитячої смертності, боротьби із хворобами і недоїданням, надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у до пологовий і післюпологовий період, забезпечення інформацією батьків щодо здоров'я і харчування дітей.
— Батьки або інші особи, які виховують дитину несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостейумов життя, необхідних для розвитку дитини.
— Держави визначають право дитини на світу.
В звязку з цим:
— вводиться безплатна і обовязкова початкова освіта;
— розвиваються різні форми середньої освіти, як загальної так і професійної освіти, забезпечується їх доступність для всіх дітей;
— забезпечується доступність вищої освіти;
— забезпечується доступність інформації та матеріалів у галузі освіти для всіх дітей;
— вживаються необхідні заходи, щоб шкільна дисципліна була забезпечена методами, що грунтується на повазі до людської гідності дитини та відповідно до цієї Конвенції;
— Держави-сторони погоджуються, що освіта дитини має бути спрямована на розвиток особи, талантів у найповнішому обсязі , виховання пваги до прав людини та основних свобод, виховання поваги до батьків, культурної самобутності , мови та національних цінностей країни, в якій дитина проживає, до країни, її цивілізації, відмінної від власної.
— Держави-сторони визначають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь у іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку.
— Діти мають право на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка являє небезпеку для здоровя, чи є перешкодою у навчанні.
З цією метою:
— встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу;
— визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці;
— вживаются всі необхідны заходи, включаючи законодавчі, адміністративні та соціальні, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб захистити дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними.
— Держави-учасниці зобов'язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень.
— вживаються заходи щодо відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми.
— Держави-учасниці забезпечують, щоб жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув'язнення не призначаються за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років.
— Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу;
— Кожна позбавлена волі дитина має право на гуманне ставлення і повагу, негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги.
Частина ІІ Конвенції містить роз'яснення щодо заснованого Комітету з прав дитини, який складається з десяти експертів, яких обирають таємним голосуванням. Кожна держава може висувати 1 особу з числа своїх громадян, яка відзначається високими моральними якостями.
Члени Комітету обираються на 4річний строк. Строк повноважень 5-ти членів, обраних на перших виборах минає через два роки, їх обирають жеребкуванням.
Комітет обирає своїх службових осіб на 2-річний строк.
Сесії Комітету проходять щорічно.
Комітет отримує від держав-учасниць Конвенції доповіді про виконання зобов'язань Конвенції раз на два роки.
Доповіді повинні мати широку гласність у власній країні.
Частина ІІІ Конвенції найкоротша і містить відомості про порядок підписання її державами, ратифікації та приєднання до неї будь-якої держави, порядок подання та розгляду поправок.
Оригінал цієї Конвенції зберігається у Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.
Закон України “Про охорону дитинства” прийнятий 26 квітня 2001 року, визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріорітет, грунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах.
Основні принципи та система заходів щодо дитинства в Україні співзвучні з Конвенцією ООН про права дитини. Державну політику у сфері охорони дитинства визначає Верховна Рада шляхом затвердження відновідних загальнодержавних програм. Розробку і здійснення цільових програм соціального захисту та поліпшення становища дітей забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно він звітує Верховній Раді про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції до його змін.
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують:
-проведення державної політики у сфері охорони дитинства;
-розвиток мереж навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, соціального захисту;
-вирішення питань щодо опіки;
-організацію безкоштовного харчування учнів 1-3 класів, а також дітей- сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей;
-організацію пільгового поїзду пасажирським транспортом в сільській місцевості учнів шкіл;
-надання пільг та державної допомоги дітям та сім'ям відповідно до законодавства.
Розділ ІІ “Закону України” розкриває права та свободи дитини, зокрема:
-право на життя та охорону здоров'я;
-право на ім'я та громадянство;
-право на достатній життєвий рівень;
-право на вільне висловлювання думки про отримання інформації;
-право на захист від усіх форм насильства.
Дитина вправі звернутися особисто до органів опіки та піклування за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.
Розділ ІІІ”Дитина і сім'я” розкриває права та обов'язки батьків та дітей, зокрема, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї, а батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Позбавлення ж батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей.
Державна допомога сім'ям з дітьми передбачена Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”. Зокрема, сім'ям з дітьми надаються пільгові довгострокові кредити на придбання житла, предметів довгострокового користування та житлове будівництво.
Розлучення батьків і дітей не відбувається всупереч їх волі, під час розлучення судом заслуховується думка та бажання дитини. Діти мають право спілкуватись з батьками, які проживають окремо.
Діти мають право на майно батьків.
Розділ IV ”Закону України” “Дитина і суспільство” гарантує дітям право на освіту, її доступність і безоплатність, надання державних стипендій та пільг учням і студентам у порядку, встановленому законодавством України.
Стаття 21 цього Закону визначає порядок застосовування праці дітей. Вік, з якого допускається прийняття дитини на роботу, становить 16 років. За згодою батьків можуть прийматись на роботу діти, які досягли 15-ти річного віку. Тривалість робочого часу дітей обмежується.
-Діти, які досягли 16-ти річного віку можуть займатись підприємницькою діяльністю, можуть бути членами КСП чи фермерського господарства.
-Діти мають право на об'єднання в самостійні дитячі та молодіжні громадські організації, якщо їх діяльність не суперечить Конституції та Законам України.
-Створення дитячих організацій політичного та релігійного спрямування забороняється.
Розділ V “Дитина в несприятливихумовах та екстремальних ситуаціях” роз'яснює порядок утримання і виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, безпритульних дітей, соціальний захист таких дітей.
Основні положення цього розділу співзвучні положеннями Конвенції ООН про права дитини. Згідно Закону України “Про охорону дитинства” держава гарантує дітям-сиротам надання позачергового житла та матеріальну допомогу, працевлаштування. Крім того, діти-сироти підлягають обов'язковому державному страхуванню до досягненнями ними 18-ти річного віку. Ще розділ V містить статті про дітей-інвалідів та дітей, які пострадали внаслідок стихійного лиха, дітей уражених ВІЛ-інфекцією, дітей-біженців.
Стаття 35 Закону України (р.VI) гарантує відповідальність за порушення законодавства про охорону дитинства, зокрема, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення законодавства.
Україна бере участь у міжнародному співробітництві з охорони дитинства. У порядку встановленому Законом, Україна укладає з іноземними державами договори про правову допомогу з питань правового захисту дітей — громадян України.
Закон набуває чинності з дня його опублікування, тобто 26 квітня 2001 року.
Кiлькiсть переглядiв: 72

Коментарi